А ви знали що Володимир Великий за сьогоднішнім світосприйняттям був би вбивцею, ґвалтівником і педофілом? Так, це саме той чий пам’ятник стоїть на Володимирській гірці і хто «вогнем і мечем» хрестив Русь. Саме той, котрий зображений на гривні.
До чого тут Булгаков?
Князь Ігор Рюрикович одружився з Ольгою коли тій було 12. Злив похід на Візантію, через що київські купці були понижені в правах, а кримські землі залишились за Візантією. Збоченець і зрадник, скажіть?
Княгиня Ольга, після вбивства через надмірну жадібність князя Ігоря, наказала порубати 5000 древлян і спалити їх ціле місто Іскоростень, прив’язавши запалений трут до птахів.
І хоча ці активності й не були схожі на сучасні високоточні враження #ЗСУ з мінімізацією наслідків для цивільних – спалила всіх! На той час всі вважали це неймовірно крутим та правильним рішенням!
Про відношення сучасних захисників тварин до того рішення Ольги можна й не говорити.
То до чого тут Булгаков?
Далі, можемо вкотре обговорити договір з московією Богдана Хмельницького від 1654 року, по котрому ми понад 300 років виборювали власну державу. То була зрада чи рішення що здавалось єдиним вірним?
Чи можемо обговорити 9 творів Тараса Григоровича, написані російською мовою між 1852 та 58ими роками. Що то взагалі було?
То до чого ж тут Булгаков?
Україна та українці мають складну історію з перемогами та поразками, а іноді навіть ганьбою. Були герої що залишали яскравий слід в світовій історії і були не менш ганебні зрадники, котрих дуже хочеться забути.
Михайло Булгаков є українцем. Чи був він гарною людиною – я не знаю, бо я з ним не знайомий. Але його твори то однозначно є більше за нашу оцінку, тому що його твори це частина світового літературного надбання. Ми можемо поважати чи не поважати його як людину, можемо аудити по його персонажах про його ставлення до українців але поза тим він є одним із найвидатніших письменників світу і він українець!
Музей Булгакова – це не ленін на Бессарабці і не ватутін в Маріїнському парку. Це місце де він жив. Де творились його неймовірні твори.
В Берліні до сьогодні зберігають музей гітлера бо це є частиною історії, хоча німці цією її частиною точно не пишаються. То чому ми так легко розкидаємось своєю? До того ж тою, котра є не нагадуванням про ганебні історичні часи, а є частиною світового літературного спадку?
Хтось з впевненістю може сказати, що наші нащадки через 500 років будуть розглядати сьогоднішні дії як геройські? Чи може так статись що вони будуть жити за незрозумілими, нам теперішнім, цінностям які будуть їх примушувати червоніти від сорому при згадці нас сьогоднішніх?
Тож чи не пора примиритись із власною історією, її прийняти і залишити в спокої віддавши робити оцінки історикам, а не галасливому ФБ?
Особисто я буду читати «Майстра і Маргариту» не залежно від того, зруйнуємо ми дім Булгакова на Андріївському узвозі чи ні.
Бо твір нереально крутий!
